(06247) 4-10-33
Переважно хмарно

13°C

Торецьк

Переважно хмарно

МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ ГРУШЕВСЬКИЙ – ЛІТОПИСЕЦЬ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

До 95-річниці створення архівної системи Донецької області

MSGrushevskiy

Михайло Сергійович Грушевський – видатний вчений, суспільно-політичний діяч, етнограф, літературознавець, історик із світовим ім’ям.

Михайло Сергійовичнародився 29 (17 ст.ст.) вересня 1866 року у місті Холм (нині місто Хелм у Польщі), засноване князем Данилом Галицьким, де провів перші роки свого життя.

«Я походжу з давньої (звісної з XVIII в.), але бідної духовної родини Грушів, пізніше Грушевських, що загніздилася в Чигиринськім повіті», – писав Михайло Сергійович Грушевський в автобіографії.

Михайло Сергійович цікавився історією своєї родини, так писав про своє коріння: «Наша сім’я походить з Чигиринщини. Найстарший осідок її відомий в селі Худоліївці… Вся околиця взагалі заселялася в першій половині XVIIвіку. Чи належали Груші до перших осідників Худоліївки, чи зайшли пізніше, не знаю. Мій далекий родич і приятель Марко Федорович Грушевський, що уродився сам в Худоліївці й збирав відомості про наш рід з клирових відомостей київської духовної консисторії, знаходив у них як найстаршого предка добродія, що підписувався: «Василь Грушъвъ». Се був мій прадід, дячок, дальше котрого Марко Федорович не міг прослідити сього роду. Але оповідав, що, чистячи криницю в Худоліївці чи при якійсь іншій оказії, витягли брус з вирізаним іменем священика Данила Грушевського  і роком 1770-им котримсь. В актах мою увагу звертали «бояре Грушівські» з Бобринського повіту XV-XVIвв. Може, наш рід і стояв у зв’язку з ними, але я тому документальних доказів не знаю, правда, що й не шукав за ними».

Батько Грушевського – Сергій Федорович, здобувши освіту, присвятив себе педагогічній діяльності, був автором одного з найбільш популярних у Росії підручників церковнослов’янської мови. Мати – Глафіра Захарівна Опокова – також походить з духовної родини.

В автобіографії Михайло Сергійович згадує: «Виростав на Кавказі, куди батько перейшов в 1869 р.: в Ставрополі (1870-1880), потім Владикавказі, зрідка звідуючи Україну. Одначе, під впливом оповідань батька, що заховав тепле прив’язання до всього українського – мови, пісні, традиції, в мені рано збудилося й усвідомилося національне українське почуття, піддержуване книжками, тими рідкими поїздками на Україну, що малювалися тому в ореолі далекої «вітчини» і контрастом чужеплеменної й чужомовної «чужини»».

У 1880 році батько віддав Михайла до Тифліської гімназії.

Зі сторінок науково-популярного видання Тагліної Юлії Сергіївни «Михайло Грушевський», стає відомим, що «Михайло виріс мрійником і фантазером та рано почав пробувати свої сили у написанні прози та віршів. З великою охотою він читав праці з історії літератури та етнографії України».

Згадуючи своє дитинство на Кавказі, Грушевський писав, що змалку обрав своєю спеціальністю українознавство. Монографії Костомарова, «Історія слов’янських літератур» Пипіна, «Записки о Южной Руси» Куліша, «Історія Новой Сечи» Скальковського допомогли визначитись, яких напрямів додержуватись. Михайло обрав історію.

З 1886 по 1890 роки Грушевський навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. За підтримки професора університету Володимира Антоновича майбутній великий історик та політик займався вивченням історії України з її самих ранніх періодів.

Під керівництвом професора Грушевський працював з перськими, арабськими, іншими документами. У багатьох історичних джерелах того часу було багато помилок щодо української історії. Студент Грушевський намагався знайти відповідь на запитання: чому ж така нелегка доля українського народу, де причина занепаду України.

Важливим етапом в житті Михайла мав стати магістерський іспит, успішне складання якого надавало б можливість здійснити мрію про кафедру української історії. Професор Антонович, науковий керівник Грушевського, обрав для нього тему «Барское староство. Исторические очерки», присвячену історії Польщі XV-XVIстоліть з переважно українським населенням.

Якісне виконання цієї роботи вимагало багато часу для вивчення архівних матеріалів. «Щоправда, дуже тверда школа архивальної роботи, яку я мусів для неї перебути, - сотки переглянених актових книг, робота в архівах Київа, Варшави, Москви, пише вчений в автобіографії, - не пішла марно і віддала свої услуги мені потім».

У 1893 році Грушевський здав магістерський іспит, а у 1894 – захистив свою працю, як дисертацію на степінь магістра. У цьому ж році Михайла Сергійовича призначили на посаду завідувача кафедрою Львівського університету.

В університеті Грушевський рішуче проводив ідею національної рівноправності українців з поляками (і росіянами), викликавши в польських кругах негативне ставлення до себе.

«В такій тривожній воєвничій атмосфері не легко було вести наукову роботу, що вимагає спокою й скуплення, - писав Грушевський. – Тим часом її не убувало, а прибувало. З початком 1897 р. я став головою Товариства імені Шевченка…, і заразом далі зіставався головою його історичної секції й археологічної комісії та редактором «Записок», куди вкладав багато праці й редакторської, й авторської…

У власній науковій роботі, окрім поменших наукових статей, рецензій, білших або менших матеріялів, міщених головно в Записках, я з початку львівського життя багато віддавав часу археографії, продовжуючи архивні заняття, ведені в попередніх роках. Засновуючи в Наук. Тов. ім. Шевченка археографічну комісію, я предложив їй план видань, і з того плану забрався до видання люстрацій і інвентарів королівщин Західньої України XVI в. – незвичайно важного джерела для історії суспільних, економічних і національних відносин того часу. Для сього відбув я в 1985 р. нову подорож по архивах і починаючи з року 1895 видав чотири томи в серії: «Жерела до історії України-Руси…»

Працюючи в університеті, молодий вчений розпочав свою головну історичну працю- «Історію України-Руси».

«Грушевський узагальнив у своїх працях, - пише Тагліна Ю.С., - результати досліджень попередників та своїх власних спостережень. Головною метою його роботи було довести, що першою самостійною українською державою була Київська Русь. На підтвердження тези про походження української держави Михайло Сергійович навів велику кількість історичних даних з археології, етнографії та філології, що були взяті з архівів трьох земель: української, руської та польської».

Михайло Сергійович Грушевський створив 10-томну «Історію України-Руси»- фундаментальний твір, історичний літопис українського народу, підготовлений на величезному архівному матеріалі.

У збірнику «Хто такі українці і чого вони хочуть» Михайло Сергійович провів дослідження: «Звідки пішла назва Українців?

Назва: Україна, Українці давня, тільки поширилася вона так велико останніми часами… Так, за давніх часів, за Київської держави звалися пограниччя. Наприклад, Україною звалася земля Переяславська, що тоді була пограниччям із степом і вела тяжку боротьбу із степовими ордами. Потім, за польських часів, Україною прозивалося ціле наше українське Подніпров’я, тому що се були крайні землі, за котрими починалися степи, де ходили татари. Але на сій Україні  тоді стало гуртуватися все, що було живішого і сміливішого між нашим народом. Запанувало тут козацтво і до нього пішло все, що горнулося до волі, до рівності, і хотіло кращої долі своєму народові. Коли ся Україна звела свої війни  з польським панством і виграла свою боротьбу з Богдана Хмельницького, стала вона головою, центром, представницею цілої української землі, від Карпатів до Дону, і під Україною стали розуміти не тільки козацькі сторони, а весь український народ».

У розділі «Хто Українці?» названого збірника Грушевський пише: «Хто може бути Українцем, і кого Українці приймуть у свої ряди як свого товариша?

Передусім, розуміється, всі ті, хто зроду Українець, родився і виріс з українською мовою на устах і хоче тепер іти спільно з своїм народом, з усіми свідомими синами українського народу, які хочуть працювати для його добра, боротися за його свободу і кращу долю.

Але не тільки хто природжений Українець, а також і всякий той, хто щиро хоче бути з Українцями, і почуває себе їх однодумцем і товаришем, членом українського народу, бажає працювати для його добра. Якого б не був він роду, віри чи звання – се не важно. Його воля і свідомість рішає діло. Коли він почуває себе найближчим до Українців і ділом се показує, він Українцям – товариш і земляк. Нагадаю євангельську притчу про милосердного Самарянина, що поміг в біді Євреєві, Жидові, по нашому¹ (¹ Слово Жид в українській мові не має образливого значення, тому його уживаємо), хоч був іншої віри і іншого народу, і став для нього ближчим, ніж жидівський священник і левит, що свого одновірця і земляка проминули без помочі. Так і ті, що пристали до Українців  в трудні часи, і тепер пристають до них і щиро готові працювати з ними і боротися за добро краю, можуть бути ближчі Українцям, ніж ті природжені земляки, що байдуже або й вороже ставляться до українських домагань в такий рішучий час.

Кожний народ, і український також, складався з різних людей і пород, що приставали до нього, приймали його мову, віру і звичаї…

Головна маса Українців – православні, і будуть ними».

Але Грушевський не тільки писав історичні праці, він сам творив історію: у 1917 році став на чолі нової Української держави – його було обрано головою Центральної Ради, яка у 1918 році проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Завдяки цьому весь світ дізнався, що існує Українська держава, Президентом якої і був Михайло Сергійович Грушевський.

Помер Михайло Сергійович 25 листопада 1934 року.

Михайло Сергійович Грушевський був у свій час і залишається назавжди символом злагоди та соборності  українського народу.

Архівний відділ військово-цивільної
адміністрації міста Торецьк
Донецької області
  • logo
  • ВЦА м. Торецьк
    Офіційний веб-сайт

КОНТАКТИ

  • Адреса: 85200, М. ТОРЕЦЬК, ВУЛ. МАЯКОВСЬКОГО, 24А
  • Тел: (06247) 4-10-33
  • Факс: (06247) 4-10-33
  • Email: inbox@toretsk-rada.gov.ua
  •  

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

  • logo